27 жовтня, у День української писемності та мови, колектив Центр розвитку дитини "Надія" Запорізької міської ради зібрався разом щоб долучитися до Радіодиктанту національної єдності.
Цьогорічний текст Артура Дроня має особливу назву — «Лист, який не закінчується». І, мабуть, у кожного з нас сьогодні був свій невидимий адресат.
Той, кому хочеться сказати найважливіше. Той, за ким сумуємо. Той, кому подумки пишемо листи, навіть коли не знаємо, чи зможемо колись передати їх особисто.
Ми відклали щоденні справи, взяли ручки й зібралися разом, щоб почути рідне слово, відчути його силу та ще раз усвідомити: українська мова — це наша пам’ять, наша ідентичність, наш зв’язок із рідною землею.
Ми писали диктант, а думками поверталися до свого. До рідних. До тих, хто далеко. До тих, завдяки кому можемо сьогодні жити, працювати, збиратися разом і говорити українською.
І сьогодні ще раз відчули: радіодиктант — зовсім не про те, хто напише без помилок. Він про те, що ми є. Що ми разом. Що нас об'єднує мова, навіть коли між нами кілометри, кордони чи обставини, які неможливо змінити одним бажанням.
У кожному написаному рядку — не лише слова, а й любов до України, повага до її культури та віра в наше спільне майбутнє. Бо мова живе доти, доки нею говорять, думають, творять і передають її наступним поколінням.
Пишаємося бути частиною спільноти, яку об’єднує рідне слово!
Дякуємо кожному, хто творить цю спільність. І тим, хто сьогодні боронить Україну, — за можливість берегти своє, говорити своєю мовою та передавати її наступним поколінням.
Наш лист до України триває. У кожному слові. У кожній дитячій історії. У кожному дні, коли ми обираємо бути тут, бути разом і залишатися собою.

